Лесь Подерв'янський. Сни Василіси Єгоровни

І ось це сталось. Цього року я нарешті досягла того віку, з якого пропускають на вистави Леся. Не знаю, як в Києві, але у Львові минулого року дійсно просили пред'явити документи при покупці квитків.

Постановку показували, вже за традицією, в  кінотеатрі Кінопанорама. Я там була в перше і мене дуже неприємно здивувала відсутність гардеробу.

Вистави Леся варто відвідати хоча б раз, аби знати що воно таке. Бо слухати записи вдома, забившись у куток - це одне. А побачити це все на сцені - геть інше. Трохи шокує, місцями надто вульгарно і брутально (як для моєї ніжної натури леді, хе-хе). Але в постановці присутні прекрасні напівогололені дами і як відомо, прекрасні напівоголені дами рятують будь-яку ситуацію.

Микола Вересень - надзвичайний чоловік (мама звинувачує мене у герантофілії ще з підліткового віку). Харизма з нього так і пре, а як він грає інтонаціями! Так, це доволі важко помітити у Лесевих виставах, бо коли хтось кричить "ЦЕ П****Ц!" то не дуже виходить звертати увагу на інтонацію і тембр голосу. Але все ж.

Як підсумок до не надто вдалої недорецензії можу сказати - не те що мені не сподобалось, просто дуже захотілося чогось красивого опісля.