А.

Він боявся, що я буду про нього писати.

Надиктовувати пальцям рядки.

А мені так хотілось кричати, 

бо не знала куди утікти, бачивши його

на власній кухні. 

Топлес. 

Біля плити.

Дивно це все. Ота закоханість у п'ятнадцять,

і бачити його у своєму ліжку тепер, коли мені двадцять.

Він дивний: не п'є воду з електрочайника,

вівсянку заливає за часовою стрілкою, починаючи з третьої години,

і до його приходу я завжди відлічую хвилини.

Це видається неправильним,

як бейліз у ранковій каві,

та з ним я навчилась не ставити дурних питань 

і малювати безглуздих картин в уяві.

Колись він ставив мене на ковзани,

тепер навчає тантрі.

Колись я таки наважусь від нього піти

і поринути у нові мандри.